Templates by BIGtheme NET
Головна / Корюківка / «Гніздо горлиці» – фільм, сценарій якого, написало Життя
Гніздо горлиці213213

«Гніздо горлиці» – фільм, сценарій якого, написало Життя

Українського кіно, кажуть, нема. Колись було, а тепер його нема. Ще у шістдесяті-сімдесяті воно було. Його знімали Сергій Параджанов, Леонід Биков та Іван Миколайчук. А тепер за ці двадцять років зникло…

А ще щось промайнуло майже зовсім непомітним для широкого загалу на початку дев’яностих в творчих потугах у Олега Бійми у телесеріалах «Злочин з багатьма невідомими», «Пасткою», «Островом любові» та іншими. Та зникло щоб час від часу з’являтися у творіннях короткого метра фестивалю «Відкрита ніч».

У середині ж 2000-х, після «Помаранчевої» революції теж зажевріло і завмерло наче дитина в утробі матері. З’являлись поодинокі рухи «Нескорений», «Украдене щастя», «Штольня», фільми Оксани Байрак та інші: не вельми відомі широкому загалу творіння. Та це тільки провісники народин нового українського кіно. І як тільки 2000-чні перетнули дев’ятий рік потуги посилилися. Україна потребувала нового рівновеликого зі світовим кіно нашого , українського. Вистріл відбувся відразу шедеврами світового рівня Михайла Іллєнка у 2012 році «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та у 2013-му «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва. З початком російсько-української війни Дитина народилася. І нехай вона ще слабка й квола, але своїм «криком» заявила про себе, як окремий культурний суб’єкт – Українське Європейське Кіно. Воно, це Дитя, уже показало себе такими фільмами у 2015 та 2016 роках «Політ золотої мушки» Івана Кравчишина, «Жива» Тараса Химича, «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка. 18-го травня має вийти в прокат фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Чужа молитва». Названо тільки декілька кінокартин. Їх у цьому році багато буде – більше ніж за всі роки незалежності.

Нещодавно в Корюківці в районному будинку культури проходив показ фільму «Гніздо горлиці». У кінокартині йдеться історія із життя, про нелегку долю заробітчанок в Італії. Молода жінка Дарина через скрутне матеріальне становище доводиться залишити рідне село на Буковині й потрапляє до Генуї. Її наймає для своєї матері адвокат Алесандро. Життєві обставини складаються так, що вона вступає інтимні стосунки роботодавцем, вагітніє. Через це повертається до України, де на неї чекає чоловік Дмитро та донька Мирослава. Як сказати правду чоловікові про дитину не від нього? Разом зі своєю проблемою доводиться вирішувати й проблеми в родині. Як поєднати колись щасливу родину. Це добудова будинку й вагітність доньки, довірливістю якої скористався «мажорний» негідник, син місцевого високопоставленого чиновника.

20-го квітня вперше про себе заявила наша Національна кінопремія «Золота дзиґа» — аналог американського «Оскара». Найкращим фільмом року визнано «Гніздо Горлиці (режисер Тарас Ткаченко). Крім того за «Гніздо горлиці» відзнаку отримали: Тарас Ткаченко – найкращий режисер. Віталій Лінецький (посмертно)– найкращий актор у головній ролі. Нагороду отримав син Максим Лінецький. Найкращою акторкою у головній ролі стала Римма Зюбіна. Найкращими акторами другого плану відзначено Миколу Боклана та Наталію Васько. Як розказало Радіо «Свобода»: «Згідно з повідомленням на сайті Української кіноакадемії, повний список фільмів, що змагалися у конкурсі складав 54 кінострічки. Переможців визначали члени Української Кіноакадемії шляхом голосування.»

Презентували фільм у Корюківці: актриса Київського академічного Молодого театру, яка зіграла головну роль Римма Зюбіна та продюсер фільму «Гніздо горлиці» Андрій Суярко. Вистави за участю актриси брали участь у престижних театральних

форумах: Единбурзький міжнародний театральний фестиваль (Великобританія), Каїрський міжнародний театральний фестиваль (Єгипет), міжнародний театральний фестиваль «Золотий лев» (Україна, Львів). Римма Зюбіна відома і як кіноактриса за фільмами та серіалами «Про шалене кохання, снайпера і космонавта», «Острів любові», «Гвардія». «Аврора», «Пізнє каяття», «Хочу дитину», «Диявол із Орлі», «Скарб», «Заєць, жарений по-берлінськи», «Пограбування по-жіночому», «Доярка з Хацапетівки» та іншими. Готуються до виходу «Поділися щастям своїм», «Вирок ідеальної пари», «Відлуння».

Запросила в гості до Корюківки Римму Зюбіну та Андрія Суярко молодіжна громадська організація «Альтернатива» (Володимир Онищук). Це вже не перша зустріч з акторкою. У 2015 році пані Римма «привозила» «Трубача» (режисер А. Матешко). Показ фільму «Гніздо горлиці» та зустріч з творцями фільму відбулася за сприяння народного депутата України Анатолія Євлахова.

До речі, Римма Зюбіна має й чернігівське коріння. Мати народилася в Мені. Є родичі в Холмах Корюківського району.

Після перегляду глядачі Корюківки, Холмів та Городні змогли поспілкуватися з продюсером Андрієм Суярко та виконавицею головної ролі у фільмі Риммою Зюбіною. Від ГО «Альтернатива» та волонтерів з Холмів гості отримали подарунки.

Віктор Татарин. Нещодавно на телеканалі «Інтер» був показаний цей фільм. Чому телевізійна версія відрізняється від версії для кінотеатрів? Завершення дещо інше, хоч воно оптимістичне теж. І хоч головний герой гине в пожежі, народжується дитина.

Андрій Суярко. Фільм «Гніздо горлиці» телевізійний – це режисерська версія. Але після обговорення фінального монтажу, ми вирішили змінити фінал, щоб фільм був більш оптимістичним. Було дуже багато запитань, що це за чоловік, що вибачив дружину. Як на мене, це фільм про велике прощення. Про сильного чоловіка, який знайшов в собі сили, вибачити своїй половині гріх і прийняти її, щоб продовжити життя.

Римма Зюбіна. Режисер фільму «Гніздо горлиці» – Тарас Ткаченко. Це його дебют в художньому кіно. Оператор – Олександр Земляний. Це його теж перша операторська робота. Як на мій погляд – геніальна робота. Сашко молодий. Йому всього тридцять років. В нього попереду велике майбутнє. В Італії фільм знімався в Генуї. В головних ролях були знані італійські актори: Ліна Бернарді – працює в Римі. Мауро Чіпріані актор з Мілану. З ними було комфортно працювати. Ми були усі єдиною командою, бо робили на одну справу. І тут не було великої різниці хто з якої країни. Наші українські актори це найперше Віталій Лінецький. На жаль, він не побачив прем’єри «Горлиці..». У квітні він знімався, а в липні не стало Віталія. Ми рятували увесь відзнятий матеріал з Віталієм Лінецьким. Він покинув це життя, не дознімавшись у цьому фільмі. Тому фінали й різняться. Історія дуже відрізняється від запланованого в сценарію. Але все, що є з Віталієм, збереглося. Пішли навіть деякі персонажі. Шкода, що це відбулося після життя Віталія Лінецького. Але не відзначити його талановиту роботу неможливо було. Нагороду отримав його син Максим Лінецький.

Микола Боклан грає Юрка, Наталія Васько – Галю. Це головні герої. Дітей головних героїв: Мирославу й Михайлика грають Олександра Сизоненко та Максим Канюка. Олег Коркушка грає того хлопця, що не захотів одружуватися на Мирославі.

Знімали фільм у Чернівецькій області. Цeркву на Вeликдeнь знімали в сeлі Вижeнка (до рeчі на справжній Вeликдeнь знімали). А також в Чернівецькому університеті. Італійські події у фільмі відбуваються в Генуї.

Пропозиція зніматися надійшла у грудні 2013-го року. Зйомки розпочалися в квітні 2014-го. Потім була пауза півтора року. Ми чекали і, як нам завершити цю роботу, і з фінансуванням були проблеми. Тому я вважаю, що фільм ми цей знімали три роки. Якщо хтось думає, що акторська професія така собі весела й легка. Нічого подібного. Я півтора року не мала права їздити на море загоряти. Треба було чекати. Бо як скаже режисер, що є фінансування, поїдемо знімати, дознімати. Коли я біла й коричнева – фільм не змонтується. Не могла ні поправитися, ні похудати, ні піти в інші проекти. У мене першочергові зобов’язання були саме перед «Гніздом горлиці» і це було моє внутрішнє зобов’язання. Я люблю цей фільм, люблю цю команду, яка створила «Гніздо», і стало моїм власним творчим гніздечком. І я вважаю, що це найкраща моя робота. І, власне, у мене був інший колір волосся, і зовсім інша зачіска. Треба було це все зберігати, як перше придумали на початку чотирнадцятого року. так до шістнадцятого року я тримала цей образ, і жила, знаючи, що ми повинні були завершити, хоча зневір’я було багато. Найбільшою перемогою є не в статуетках, а в тому, що таки випустили це кіно на екрани і ми возимо і показуємо його. І «Гніздо горлиці» потрібне.

Тарас Баїк. Христос Воскрес!

Римма Зюбіна. Воістину воскрес!

Тарас Баїк. До речі, я сам із Західної України. Чи сюжет фільму, певно, історія якась? І мені цей сюжет фільму досить знайомий. родичі, сусіди…

Римма Зюбіна. Так! В кожній другій хаті.

Тарас Баїк. Головна героїня досить сильна жінка. І хоч вона вчинила певний гріх. Що спільного у вас з героїнею цього фільму?

Римма Зюбіна. На перше запитання відповість Андрій Суярко. А от на друге… Що спільного. Ну, що таких життєвих колізій, де вибір між дитиною і чоловіками у мене не було. Від італійців я не вагітніла, от. (сміється) Знаєте після кожного фільму підходять люди і говорять: «В кожного таких історій безліч!» В Івано-Франківську до нас підійшла дівчина й сказала, що їй знайома така історія. Тільки в кінці чоловік повісився. В житті така була історія.

Нещодавно почула тільки таке від своєї знайомої: «Подивилася фільм! Тепер вирішила – треба їхати в Італію. Завагітніти і народити дитину.» Це була унікальна реакція на фільм. Частіше чуєш, що у нас такі жінки сильні, а чоловіки погані.

Що спільного між мною і героїнею. Ми абсолютно різні за темпераментом. Я екстраверт, вона – інтроверт. Мене запитували, як Тарасу Ткаченку вдалося, щоб я мовчала в кадрі. Щоб анекдоти не розповідала. Ви ж знаєте мене більше за комедійними ролями та за фільмами Оксани Байрак.

Андрій Суярко. Поки ми їхали більше трьох годин, я забувся включити радіо. Скільки всього почув без радіо. (сміх в залі)

Римма Зюбіна. Єдине, що можу сказати. Коли вчать акторській професії, необов’язково вбивати власних дітей, щоб зіграти Медею. Хоча треба вжитися в образ. Тому знаходиш такі емоції схожі, які були в житті. Біль, втрату. Я так само відчувала розгубленість і зневагу, і втрату кохання, і зраду. Я багато речей відчувала таких, які відчуває моя Дарина. Коли приїжджає вона нікому непотрібна. Зрештою вона непотрібна ні в Україні, ні в Італії. І я знаю такі історії коли мама сприймається, як банкомат. «Мамо, дай гроші. Їдь в свою Італію. Ми були в Бельгії й показували цей фільм. До мене підійшла жінка й розказала, що там на заробітках відмовляє собі у всьому. Колготок не може придбати. Купляє собі найдешевший хліб. А коли приїжджає в Україну, то бачить, що на столі найдорожчий хліб, найдорожчий сир. Їм падає 800-900 євро просто з неба, від якоїсь там мами. Дійсно, буває що дитина гарно вчиться, а чоловік робить бізнес. І все йде на користь. Але є історії, коли діти стають

наркоманами. Є історії, коли жінка приїжджає, а там чужа сім’я, чужі діти. А мамі кажуть, мовляв, все добре. Тому, якщо б я була в такій ситуації, то робила так само. Я свою Дарину виправдовую в усіх моментах.

Так що, її частинка в мені, я в їй. Якби мені довелося грати якусь марсіянку. Я б не знала, як її грати. А жінку, її самотність. Тему жінки середнього віку. Я все це відчуваю.

Тепер про сценарну основу розкаже Андрій.

Андрій Суярко. Цей фільм заснований на кіноромані чернівецького письменника Василя Мельника. Під час зйомок нашого попереднього фільму в Чернівцях ми знімали в театрі Ольги Кобилянської. До нас підійшов такий собі дідусь зі стосом паперу рукописом на друкарській машинці. Каже, щоб я прочитав «Гніздо горлиці». Текст я прочитав. Досить цікава тема. Можна зняти. А хто буде режисером? Ми між продюсерами довго радилися і прийшли до думки, що фільм має знімати Тарас Ткаченко. Він до цього зняв документальну стрічку про жінок в Італії. Запропонували йому. І він погодився. Таким чином історія почалася з Чернівців. І, дійсно, Чернівецька область, є краєм, з якого виїхало найбільше жінок на заробітки в Італію, Португалію. Ось так історія з фільмом. Письменник написав цей кінороман за історію власної доньки, яка працювала якийсь час в Італії. І в неї, дійсно, була така трагічне кохання, дитина і таке інше. Зараз вона живе в Чернівцях. А ми маємо таке кіно.

Римма Зюбіна. Тарас Ткаченко номінувався як автор сценарію. Але не отримав відзнаки, тому сценарій нам написало саме життя. І з тим, що пішов Віталій Лінецький, так само змінилося. І тому навіть члени Академії зрозуміли, що не може конкурувати написане людиною зі сценарієм, яке пише саме Життя. Тому пройшло повз номінацію. І те, що ми отримали номінацію «Найкращий фільм» і є визнання найкращого сценарію, операторської роботи, все, все. Усі компоненти. Бо працювала над фільмом величезна армія людей.

Андрій Суярко. Римма стовідсотково права. Фільм знімався сам по собі. От у сценарію було написана історія про туалет у дворі. І коли Тарас поїхав шукати місце для зйомок, він побачив вілу цю, а посеред двору стоїть туалет. Це й було місце для зйомок.

А потім була ще одна історія з анекдотом. Були в Косові й шукали реквізит на ринку. Кажуть: «Знімаємо кіно.» «А про кого?» Та про жінок в Італії» Й кажуть, що розкажуть анекдот про Італію. Тарас записав його акуратно. І в той же день зняли. Так що кіно воно живе своїм життям.

Римма Зюбіна. Звичайно ми намагалися, аби наша українська мова була наближена до діалекту якраз того регіону, чернівецького діалекту. Бо, наприклад, в Ужгороді розмовляють по іншому, Львівщина, Тернопільщина, Закарпаття, Буковина відрізняються між собою. Кажуть, що вона одна мова – західняцька. Не західняцька. Вона різна. Ми навмисне робили це. Розпитували бабу Настю, в якої брали в оренду хатину, розпитувала кожне слово. Слово «добре» можна сказати – добре, гарно, файно. Як ще можна сказати… чудово. І тому мені було важливе, як тут кажуть. Щоб ніде не була артистка, намалювалася. І пішла зніматися.

Був випадок коли ми знімали у Генуї. Це та церква, в якій хрестили Христофора Колумба. І там о дванадцятій годині у неділю дозволили служити українською мовою. Там збирається не діаспора, люди які виїхали назавжди, а громада жінок-заробітчанок. І там бачиш тільки одних жінок. Таке враження, що пройшла досить страшна війна і не залишилося зовсім чоловіків. Одні самотні жінки моляться за своїх дітей, за Україну. Це дуже зворушливо і важко сприймати, не включаючи серце. І там біля церкви приїжджають автобуси із Західної України. Це там таки станція висадки

людей. Знімали епізод серед цих дівчат. І я стою серед них в штанях, в светрику й підходить водій й питає: «Де ваша артистка?» Вказали на мене. Підходить і каже: «Я вибачаюся, я думав, що ви наша заробітчанка. Той светрик-штани… Я їх такими привожу такими порціями…» Я кажу: «Ви мене не образили, а навпаки зробили прекрасний комплімент. Я не відрізняюся від тих, кого граю. Для мене така достовірність, правдивість дуже, дуже важлива. »

Одна моя колега, коли побачила фільм, то сказала про Віталія Лінецького: «Я не думала, що Лінецький такий старий? Наче дід був. Він може хворів? Чи що інше, що сталася така біда…» «Та, ні! – кажу їй. – Й Віталік не був таким сутулим. Він перейняв ходу у іншого Віталія теж років сорока, тої баби Насті сина. Лінецький перебрав і ходу , і пластику. Коли треба було дозняти декілька епізодів з дублером, то саме того Віталія й узяли дублером нашого Віталія. От такі речі. Не думали що так станеться.

Віктор Божок. Письменник пише роман, а постановка фільму інша. Ну, ви розумієте.

Римма Зюбіна. Існує такий літературний конкурс «Коронація слова», куди й був відправлений й цей роман. Якщо брати книгу Василя Мельника «Гніздо горлиці». То це трилогія. За середньою частиною трилогії й був написаний сценарій для нашого фільму. Відрізняється тому що ми недознімали величезний фінал з Віталіком Лінецьким. Там повинне бути весілля дочки і приїзд італійця. І на фоні цього весілля йде скандал, бійка, стрілянина, мої пологи. Мене везуть народжувати. І це планувалося велике весілля в Карпатах, на вулиці, за величезними столами зазвичай триста гостей. Ми чекали осені, щоб були золоті Карпати, такі осінні жовті, червоні. І от так не сталося. Без Віталія Лінецького не вийшов такий драматичний епізод. Без нього не маємо третини фільму. Без його харизми, енергетики це неможливо було. Ніхто би так це не зробив. Тому й з’явився варіант із загибеллю героя. Був ще варіант, де ніби він мене зустрічає з дитиною. (в телевізійній версії зустрічає Юрко). Але був ще один варіант, що зустрічає мене Дмитро. Було б багато запитань. Ми заплуталися з цим. Зрештою цей фінал, коли кладеться рука, запитується: «Хто в нас, хлопчик, дівчинка. Все!» І цей п’яниця, нікчема виходить, піднімається на такий рівень, над усіма персонажами. Стає таким мудрим, таким біблійним. Людина, яка прощає і вміє прийняти те, що дає життя. І зрештою, як би ми не хотіли, немає ні білого, ні чорного. Це життя. Це як батюшки кажуть житейське море. Все намішане, все цими хвилями віддає, забирає. Із цього й складається наше життя.

Віктор Татарин. Ви довгий час знімалися у російських фільмах. Але зараз війна. Чи запрошували зніматися вас росіяни?

У нас дуже було багато проектів знімалося спільно, російсько-українських. 20-го березня 2014 року, як тільки відбулася анексія Криму, я сама написала у мережі facebook і повідомила усіх своїх знайомих, що гроші «пахнуть» і що від сьогоднішнього дня припиняю у всіх проектах, що пов’язані з Росією. Запрошення були і продовжуються. Цього місяця я отримала три пропозиції. Але знову таки буде написано Україна-Росія. І коли я прочитала, що на головні ролі будуть запрошені московські актори, режисер із Санкт-Петербургу. На мій погляд, я не можу зрозуміти людей, які це роблять тут і чому це фінансується. Це, звичайно, їх позиція. Це не державне, а комерційне кіно. Але мені важко таке уявити що під час другої світової війни у 1943-му році у Німеччину поїхала зніматися Любов Орлова. Мені це важко уявити, що Клавдія Шульженко «пропагандіровать русскую пєсню» в Берлін, як це роблять наші співаки. Для мене ці речі не припустимі. Особисто для мене. І саме після фільму «Гніздо горлиці» мені хочеться зніматися тільки в українському кіно. Мені сорок п’ять років і я нарешті маю єдину головну роль в кіно. Тому що у мене 85

ролей, але тільки п’ять для кінотеатрів. Все решта для телебачення. Там у мене ніколи не було головних ролей. Ніколи! Було завжди так: знімається кіно, а в головних ролях росіяни. Це навіть ніколи не обговорювалося. Не тому що наші українські актори погані. А тому що просто не враховувалося. Українських акторів не запрошувалися. Я дивлюся іранське кіно і там бачу саме неймовірні, талановиті іранські актори. Дивлюся польське кіно – там польські актори. А в Україні чомусь російські актори. Це така собі дикість. Я, коли з італійцями знімалася, дуже багато аналізувала. І для мене неймовірно воно змінило моє життя і перевернулов мені багато. Коли італійські актори, а в Італії видатна кіношкола і театральна школа. Це країна мистецька. Коли тебе сприймають, як рідну, роблять професійні компліменти. Це дуже допомагає від тої вторинності, звільнитися від меншовартості, яка була в мене, і яка є в наших українських акторів, на жаль…

Римма Зюбіна відповідала й на інші запитання глядачів. І читачі можуть прослухати й подивитися на сторінці у Віктора Татарина відео «Римма Зюбіна в Корюківці Презентація фільму «Гніздо Горлиці» в youtube.

Розмову гостей з глядачами записав Віктор Татарин, світлини Катерини Онищук.

ПоганоНічого цікавогоМожна й краще!ДобреВідмінно Залишіть будь-ласка оцінку статті
Loading ... Loading ...

Лишити коментар

Ваша електронна пошта ніде не буде показана. Позначені обов'язкові поля для заповнення *

*

*